Кам'янсько-Дніпровська міська рада
Василівського району Запорізької області

КУЛЬТУРНИЙ БЛОК. ЧАСТИНА 42. ПРАДЕРЕВО ЖИТТЯ УКРАЇНИ

Шанування дерев бере свій початок із сивої давнини, коли наші Предки поклонялися деревам як Богам. До прийняття християнства було багато священних гаїв, куди ходили на поклоніння Богам природи; там, де росли священні дерева і стояли статуї богів, відбувалися народні обряди.
Дбайливе ставлення до природи вироблялося слов’янами впродовж багатьох тисячоліть проживання їх на своїх автохтонних землях. Існувало уявлення про дерево як реінкарнацію людської душі після смерті, тому до дерев наші Предки ставились як до живих істот. Але особлива пошана належала деревам, які в силу своїх природних особливостей ставали священними.
З давніх-давен у нас в Україні вербу вважають священною рослиною. Верба - жіночий символ Світового Дерева, уособлення таємничої сили жінки, плодючості й материнства. Це дерево пов’язане з водою, отже, символізує здоров’я і життя. Вербу вважали Прадеревом життя, а Чумацький шлях - її відображенням на зоряному небі. Недаремно верби завжди садили обабіч шляхів, бо, за космогонічними уявленнями слов’ян, наша Галактика є початком Всесвіту.
У кожного зі слов’янських народів формувалися свої особливі традиції, що надавали перевагу тим чи іншим деревам і кущам. Наприклад, в Україні здавна священними вважають вербу і калину - недарма народна приказка говорить: «Без верби й калини нема України». Українці шанували також дуб, що уособлював Перуна й Сонце, березу - символ Богині Лади, клен - Полеля, липу, що присвячувалася Матері Воді, та інші дерева і кущі.
Цвітіння верби навесні - потрійне свято: адже і природа святкує початок весни, і людина радіє першим «котикам», і бджола бере перший мед. «Прийде Вербниця, назад земля вернеться», - кажуть про щорічне оновлення природи із приходом весни й тимчасове похолодання під час цвітіння верби.
Звичай святити вербу за тиждень перед Великоднем існував ще у Київській Русі задовго до її християнізації, і саме з астрального культу слов’ян він був запозичений християнською церквою.
Обряд хльоскання дітей і дорослих вербовою лозиною на Вербицю означав насамперед поєднання людини з Космосом, можливість відновлення сили та здоров’я: «Не я б’ю, верба б’є: за тиждень Великдень, недалечко червоне яєчко! Будь великий, як верба, а здоровий, як вода, а багатий, як земля!». Прийшовши додому, господар також поспішав «побити» домашню худобу освяченими вербовими лозинами для здоров’я і родючості. Дітям давали з’їсти освячені вербові «котики», щоб «росли скоро, як верба».
Верба - одне з найулюбленіших в Україні дерев. «Дарма, верба, що груш нема», - кажуть про неї і обсаджують молодими деревцями ставки, береги річок, дороги, обійстя, криниці. Щороку, повертаючись із церкви на Вербну неділю, селяни встромляють у землю освячені галузки, і з них виростали дерева, які надавали українським селам особливої характерної краси. «В кінці греблі шумлять верби, що я насадила», - співається у народній пісні.
Проростають ці дерева й самі - з випадково зроненої гілочки або забитого в землю кілка. «Хто її садив? Стирчав кілок вербовий та й розрісся», - каже про вербу Килина в «Лісовій пісні» Лесі Українки. Відрізана гілочка верби, навіть без коріння, приживається в будь-якому грунті й виростає в дерево. В народі кажуть: «Верба, що лугова трава. її викосиш - а вона знову виросте». Повитухи робили з вербового гілля купіль для породіллі іі новонародженого, примовляючи: «Як верба швидко росте, щоб так і дитина швидко росла».
Широко використовували свячену вербу й у різних магічних обрядах та побуті: вербовою лозиною розганяли грозові хмари, вперше на весні виганяли худобу на пасовище, зупиняли пожежу, шукали воду для копання криниці, про це є приказка: «Де верба, там вода». Люди давно помітили, що верба росте біля чистої води, й за допомогою вербового прутика навчилися шукати джерела.
А ще наші пращури завжди казали: «Верби довкола водоймищ - воді спокійно і добре, значить, і тобі спокій нестиме така вода. Маєш на душі смуток - притулись: верба все погане забере».
✍️ Матеріал підготовлено відділом культури та туризму виконавчого комітету Кам’янсько-Дніпровської міської ради