Кам'янсько-Дніпровська міська рада
Василівського району Запорізької області

КУЛЬТУРНИЙ БЛОК. ЧАСТИНА 34. СКІФСЬКИЙ СТЕП - ПРОСТІР СВОБОДИ СКІФІВ

Безмежний причорноморський степ був для стародавніх скіфів і домівкою, і годувальником, і лікарем, і останнім прихистком. Називаючи скіфів наймудрішим народом на берегах Понта Евксінського (Чорного моря) і відзначаючи їхню нездоланність, Геродот писав: «...Жодному ворогу, що нападе на їхню країну, вони не дають врятуватися; і ніхто не зможе їх наздогнати, якщо тільки самі вони не допустять цього».

Основну особливість країни скіфів, за Геродотом, становила рівнинність ландшафту при майже повній відсутності лісів. Останні росли тільки в Гілеї - Дніпровських плавнях та на сучасних Олешківських пісках. Велетенську рівнину, вкриту буйною зеленню, зрошували численні ріки. Геродот називає лише вісім найбільших з них, доступних для суден з моря. Це Істр (Дунай), Тірас (Дністер), Гіпаніс (Південний Буг), Борисфен (Дніпро), Пантікап, Гіпакіріс, Герр і Танаїс. У Пантікапі історики вбачають то Конку, то Інгулець, в Гіпакірісі - найчастіше річку Каланчак з Каркінітською затокою. Під Герром розуміється або та сама Конка, або ж річка Молочна.

Всі ріки, за уявленням Геродота, текли до моря з півночі на південь. Найбільше значення у житті скіфського царства, звичайно, мав Дніпро. Уздовж його берегів тяглися розкішні пасовиська з високими травами, на нивах щедро родив хліб. Дніпровська вода була прозорою і приємною на смак, тут водилося безліч риби, зокрема осетри та білуга. У гирлі ріки сама по собі осідала сіль. Як пише Геродот, «це - єдина ріка, крім Нілу, витоків якої я не можу вказати».
Геродота дивувала пристосованість скіфів до степових умов. «Оскільки в Скіфії надзвичайно мало лісу, - писав він, - то для варіння м'яса скіфи придумали ось що. Обідравши шкуру з жертовної тварини, вони обчищають кістки від м'яса і тоді кидають в казани місцевого виготовлення (коли ті під рукою)... Заклавши м'ясо в казани, підпалюють кістки жертв і на них варять. Коли ж у них немає такого казана, тоді все м'ясо кладуть в кендюхи тварин, підливають води і знизу підпалюють кістки. Кістки чудово горять, а в кендюхах вільно вміщається обчищене від кісток м'ясо. Таким чином, віл сам себе варить, як і інші жертовні тварини». Дивуючись вмінню скіфів брати від степу все необхідне, історик із захопленням вигукував: «Як же такому народові не бути нездоланним і неприступним?

✍️ Матеріал підготовлено відділом культури та туризму виконавчого комітету Кам’янсько-Дніпровської міської ради