Новини
КУЛЬТУРНИЙ БЛОК. ЧАСТИНА 25. ДНІПРОВСЬКІ ПОРОГИ ЧАСІВ КОЗАЧЧИНИ
Дніпровські пороги завжди вважалися одним з нерукотворних чудес світу. Більш грандіозної картини живої природи не існувало в Європі. Відомі історичні особи долали значні відстані і навмисне приїздили на Україну, щоби побачити неперевершене за своєю величністю видовище, яке неможливо забути. Українська історіографія налічувала 9 порогів: Кодацький, Сурський, Лоханський, Дзвонецький, Ненаситець, Вовнизький, Будиловський, Лишній, Вільний.
Найбільший і найстрашніший з усіх Дніпровських порогів був Ненаситецький поріг (Ревучий), або Порог-Дід. Назва порогу походить від його ненаситної вдачі поглинати човни разом з людьми, що наважились випробувати свою долю і пропливти вируючими водами. За числом людських жертв цей поріг справедливо нарікався ненаситним. Як наймогутніший і найгрізніший він вважався родоначальником усіх Дніпровських порогів. Його ревуча сила була неймовірною. Козаки казали: «Він так меле, що аж небо гримить! – що аж земля труситься!» Немов міфічний велетень, він віками вражав людську уяву своєю могутністю.Страшне ревіння, стогін і рокотання чулися здаля і заповнювали увесь простір довкола, жахаючи самим звуком неприборканої дикої стихії, що не вщухав споконвік і потрясав Дніпровські береги, йдучи відгомоном широкими степами.
Протяжність Ненаситецького порогу - 2,5 тис. метрів. Тут знаходився і найбільший водоспад - 7 метрів заввишки. Одразу за водоспадом відкривалося знамените «Пекло». Досвідчені лоцмани казали «Як попавсь у Пекло, буде тобі холодно і тепло». До речі, течія Дніпра тоді була надзвичайно стрімкою. Лоцмани стверджували, що ці 2,5 км човник «пролітав» за декілька хвилин.
Ревучий знаходився на території сучасного с. Микільське-на-Дніпрі. Деякі дослідники стверджують, що саме про цей поріг писав Шевченко у своєму «Заповіті»: «Щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі. Було видно, було чути, як реве Ревучий».
Велич цього порога і його непоборна сила засвідчена численними могилами, що здіймалися на обох берегах, упокоївши сміливців, що наважилися кинути виклик стихії. Стрімка течія і віковічні скелі, що стриміли серед порога і обступали з обох берегів, робили його страшним і грізним. Однак не переводились відчайдухи, які долали на човнах та барках шалений поріг довжиною в два кілометри за чотири хвилини; а лісовий пліт (без людей) – за одну хвилину.
Любо було запорожцям, що жили з дикою природою душа в душу, дивитися на шалену бистрину біжучих вод грімких порогів. Сюди приїздили істинні шанувальники красот природи, щоби помилуватися краєвидом з високих круч. До наших часів дійшли картини художників і описи письменників, що бачили це неперевершене диво Старого Світу, відправлене в небуття радянськими невігласами в часи розбудови Дніпрогесу (1927-1932).
✍️ Матеріал підготовлено відділом культури та туризму виконавчого комітету Кам’янсько-Дніпровської міської ради
Четвер, 28 Листопада 2024 15:49 | Переглядів: 225
