Новини
КУЛЬТУРНИЙ БЛОК. ЧАСТИНА 9. ІСТОРІЯ ЧУМАЦЬКОГО ПРОМИСЛУ
💫 Погляньте літньої ночі на глибоке зоряне небо. У таємничій далині сяють міріади мерехтливих зірок Галактики, Молочного, або Чумацького Шляху, на якому невтомні зоряні чумаки розсипали сіль по дорозі.
🗣 Існує легенда, що чумаки їздили до Криму по сіль, орієнтуючись вночі на світлу смугу на небі. Повертаючись із Криму, перші чумаки нібито позначили дорогу сіллю, яка сипалася з дір у возах. Господь переніс цю соляну дорогу на небеса. З того часу чумаки знали шлях по сіль і зворотну дорогу додому. Чумацький Шлях усна народна творчість українців увічнила як нерукотворний пам’ятник на небі соляному промислу, який існував в Україні протягом кількох століть.
⏳З другої половини XV і до кінця ХІХ століття в багатьох місцевостях України після хліборобства і скотарства одним із найпоширеніших занять сільського населення було чумакування. Тоді поклади кам’яної солі в Україні ще не були відомі, тож по неї їздили до Азовського та Чорного морів. Спочатку тих, що возили сіль, називали просто «люди», потім – «соленики», а від XVII століття в історичних джерелах згадується спільна назва – «чумаки».
🐂 Чумаки - це народ видатний, особливо Придніпровці. У своїх вишитих на грудях сорочках, незмірних шароварах, які всі у смолі, з довгими чупринами, вони виглядали надзвичайно мальовничо. Білизна, що намазана дьогтем, не свідчила про неохайність - це робилося навмисно, по-перше, тому що чумаки ходили у краї, в яких у колишні часи існувала чума; по-друге для того, щоб у дорозі не завелася нужа (відома комаха).
🙋♂️Чумак за ремеслом, від діда й батька, який хлопчиком вже ходив у дорогу, – в усьому, навіть у зовнішньому вигляді, набував особливого характеру. Степове життя в пустелях, постійне кочовище, ночівля просто неба, бесіди біля вогню, самотнє нічне ходіння на сторожі при волах, і пісні, часто імпровізовані тут же в степу ким-небудь з товаришів, – все це накладало на чумака особливий відбиток. Вони орієнтувались у безкрайніх степах краще за всіх, розпізнаючи чумацькі шляхи удень по сонцю й могилах, вночі ж по зірках та вітрах, за річками.
👣 Чумакам були характерні стримана пластика рухів, урочистість поз, скупість міміки, велич ходи, небагатослів’я; неприйнятними були метушливість, поспішність, квапливість. У їхній поведінці були відсутні як зверхність, так і запопадливість стосовно кого б то не було. Натомість характерними були шанобливе ставлення до представників інших націй, толерантність щодо віросповідань і звичаїв інших народів. Чумаки вирізнялись високою культурою, читали, бо всі були грамотні, співали, грали у шахи, виготовляючи їх із паличок. Про новини дізнавалися в дорозі, бо добре знали мови інших народів. Про чумаків український народ був високої думки: «славні чумаченьки», «люди на все гожі й пригожі».
❄️ У далеку і небезпечну дорогу чумаки готувалися заздалегідь – ще взимку. Вони лагодили вози, виготовляли запасні частини, замовляли в стельмахів нові колеса, відгодовували волів, запасалися дьогтем і харчами.
🐂Тягловою силою були лише воли. В безкраїх степах вони мали добру пашу, були витриваліші та сильніші за коней, легше переносили далеку дорогу. Воли були одним із показників заможності чумака. Вони мали бути сірими, довжина рогів мала бути щонайменше півтора аршина (понад метр) в боки. Чумаки вважали, що такі тварини оберігали інших від хвороб. Окрім того, чумацький віл мав йти рівно, не шкутильгати і не бити п'яткою. Щоб воли були кучерявими, їх мили водою і витирали соломою. Хвости розчісували дерев'яною гребінкою, роги чистили склом і витирали кожушкою так, щоб ті блищали. Ходили воли в дорогу по п’ять років, потім їх міняли на молодняк.
🚛 Велике значення мав віз, його конструкція та розміри. Він увесь був дерев’яний. Чумаки не любили заліза, бо воно, казали «притягає грім».
🌱Як тільки з-під землі ранньою весною пробивалася трава, десятки чумаків гуртувалися у групи, так звані «валки». Об'єднаними зусиллями легше було долати степові простори, захищатися від татар, грабіжників чи навіть зграї вовків, допомагати один одному під час мандрівки, платити менший збір на переправах і митницях. Сезон чумацького промислу тривав шість місяців, а часом затягувався й на довше. Але найбільш солі вивозили у липні-вересні.
🤝 Багато в чумацтві важили товариські принципи. Товариші ніколи не полишали чумака в нещасті, але зрада товариша вважалася за один із найганебніших злочинів – той, хто вчинив це, вже не знаходив собі валки.
⚔️Вирушаючи в довгу путь, чумаки озброювалися рушницями, списами, шаблями, землеробськими ціпами, косами – «в кого віл та коса, в того грошей киса», «косіть, хлопці, лободу, забувайте ту біду». У разі відсутності паші для випасу волів, у крайньому разі, косили чиюсь пшеницю або жито. Як пишуть дослідники, коса була не тільки сільськогосподарським, але і бойовим озброєнням для чумака.
🐕 Валку чумаків супроводжували ще й собаки. Вони полювали на дрібну звірину, проганяли зайця, щоб той не перебігав дорогу. При нападі ворогів собаки створювали своєрідний другий фронт в тилу розбійників, нещадно гризли їх за ноги.
Біля кордонів Вольностей Запорозьких чумаків зустрічала особлива козацька команда і допомагала їм переправлятися через річки, часто супроводжувала в особливо небезпечних місцях. За ці послуги чумаки сплачували певну суму до військової скарбниці або ж харчами. Запорожці, сприймали охорону чумаків за свою безпосередню роботу.
🧔🏽Від Запорожжя до Перекопу чумаки нікого не зустрічали, крім татарських табунів і отар. Ногайські татари в степу нікого не боялися, бували випадки, коли вони захоплювали чумаків у полон і продавали їх у каторгу. Як тільки виникала загроза нападу, чумаки будували «табір» у вигляді чотирикутника з возів. Такий укріплений табір важко було взяти нападникам. Якщо ворогів було не так багато, то чумакам вдавалося від них відбитися і навіть захопити полонених.
☘️ Довга й важка дорога гартувала чумаків морально та фізично. Недарма ж про них казали: «То люди бувалі, сходили світами, багато бачили, багато знають». Більшу частину життя чумаки проводили в дорозі. Якщо в дорозі потрібно було лікуватися, то використовували горілку, настоянку з трав, різне зілля. З цією ж метою обкурювалися тютюном, ладаном. Вони знали про лікувальні властивості нутряного жиру свиней, борсуків, ведмедів, гусячого, їжакового, кротового, гадючого, черепашого. Їх використовували для лікування внутрішніх хвороб. Рани та нариви зцілювали маззю, виготовленою з м’яса річкової черепахи, звареного в борсучому жирі. А бронхіт і зараз лікуємо чумацькими засобами: редькою з медом і напарюванням ніг.
🌾Під час поїздки, як і козаки в поході, чумаки дотримувалися сухого закону, а от після доброго торгу гучно гуляли.
Наприкінці ХVIII століття в руках чумаків було зосереджено більшу частину торгівлі сіллю та рибою. Та окрім цього вони перевозили найрізноманітніші речі. Так, відомо, що з настанням весни чумаки з Придніпров’я брали з міста Слов’янська топлене сало, а з інших навколишніх місцевостей – пшеницю, льон, борошно і відвозили все це на продаж у Таганрог, Бердянськ, Маріуполь. З Таганрога або Ростова брали рибу, ікру, вино. А ще так звану дерев’яну олію – нижчий сорт конопляної чи іншої олії, яку використовували у примітивних світильниках. Додому, крім солі та риби, привозили родзинки і ріжок («цареградські боби») – плоди середземноморських дерев, з яких тоді виготовляли сурогат какао, освіжаючі напої, ласощі та приправи до випічки. На возах чумаків знаходилося місце для величезної кількості й інших товарів.
☝️Чумаків на селі шанували всі. Особливо тішилися селяни тоді, коли вони поверталися додому з повними возами. Своїм односельцям вони продавали сіль значно дешевше, зубожілим давали безкоштовно. Чоловіків пригощали тютюном, жінок – прянощами (перець, лаврове листя, кориця), кольоровим горошком, яким прикрашати паски на Великдень, порошком для фарбування яєць. Дідусям дарували люльки, бабусям – парчеві очіпки, парубкам, котрі збирались одружуватися, – зелені пояси, дівчатам – стрічки. А вже дітям – гостинці: ріжки, цукерки, горіхи, сушені фрукти. Церкві – ладан, бо священник завжди молився за щасливе повернення чумаків додому.
💰Заможні чумаки влаштовували обід для сельчан, на який запрошували усіх охочих. За столами точилися жваві розмови, особливо там, де сиділи бувалі чумаки. Їхні спогади, сповнені романтики, привертали увагу молодих.
🏕 З настанням холодів чумакування закінчувалось. Волів розміщували в теплих загонах, щоб навесні знову вирушити у безкрайні подорожі степами…
✍️ Матеріал підготовлено відділом культури та туризму виконавчого комітету Кам’янсько-Дніпровської міської ради
Четвер, 11 Липня 2024 13:21 | Переглядів: 299
