Новини
ДОЛІ УКРАЇНЦІВ: ПАМ’ЯТАТИ, НЕ МОЖНА ЗАБУТИ… (частина 10)
👉ЗНИЩЕННЯ ЧЕРЕЗ НАЦІОНАЛЬНІСТЬ
На території України концтаборів у класичному їх розумінні не було. Тут на «ворогів Райху» чекали виправно-трудові чи пересильні табори. Євреїв зганяли у гетто. Євреїв та ромів нацисти розстрілювали просто за межами населеного пункту, в полях, ярах та балках, не організовуючи спеціальних місць для страти. Потрапити до концентраційного табору українські євреї могли випадково (за винятком євреїв із Закарпаття та Галичини, котрих масово вивезли до Аушвіца та Белжеця) або через помилку.
👉Собібор — невелике село у Польщі неподалік від сучасного кордону з Україною, де навесні 1942 року побудували табір знищення. Поруч із таборами знищення Белжець і Треблінка він став одним із центрів для вбивств в рамках операції «Рейнгард». Протягом 1942—1943 років у цих трьох таборах стратили близько 1,4 млн євреїв з Нідерландів, Польщі й Західної України. Після ряду експериментів у Собіборі почали знищувати людей чадним газом. Було вбито від 150 до 250 тис. осіб. Концтабір припинив діяльність у березні 1944 року.
👉АРКАДІЙ ВАЙСПАПІР
Собібор став третім за чергою табором для 22-річного Аркадія.
«Спитав: «Що це за дим?» А він відповів: «Це ваші товариші горять». І так ми дізналися, що це таке, зрозуміли, куди нас привезли…»
Юнак зоставався єдиним живим у цій сім’ї з Херсонщини: радянська влада убила тата — «ворога народу», нацистська окупація — маму, сестру та брата.
Важко поранений у боях за Київ рядовий Вайспапір потрапив у полон за прізвищем матері — Кисельов. За два роки його вивезли до табору смерті Собібор. Не маючи іншої надії на порятунок, Аркадій з друзями спланували повстання.
Табір охороняла поліція, ще було 20 осіб есесівців. Їх належало вбити першими і захопити зброю.
14 жовтня 1943 року розпочалося повстання. Вайспапір згадує, як убив нациста в кравецькій майстерні, де той міряв костюм: «Мене всього трусило. Я ж до цього декілька місяців воював, стріляв, і в рукопашному ми близько, один на один, билися, я в нього стріляв, а він в мене. А ось сокирою вбити — це по-іншому, це страшно».
Врешті маса в’язнів кинулася до воріт: «Як на фронті, ти біжиш, а по тобі стріляють. Багатьох перестріляли, але більшість вирвалася. Ми вискочили».
Діставшись України, чоловіки приєдналися до радянських партизан. «І там ми воювали. Непогано воювали. Я був кулеметником, а згодом — командиром кулеметного відділення. Воював до самої перемоги».
До кінця війни із 500 в’язнів табору залишилось 43. Серед них і Аркадій. Він одружився, мав двох синів. Закінчив Запорізький індустріальний інститут, працював на Донбасі. У 1994 році разом із сім’єю переїхав до Києва. Помер 11 січня 2018 року.
👉ТІЛЬДА ГАЛЬПЕРТ (АККЕРМАН)
Навесні 1944 року родину Тільди ув’язнили в Мукачівському гетто, щоб за місяць депортувати до Польщі. Під час селекції у концтаборі Аушвіц-Біркенау їх відправили до газових камер, але Тільду — ні. Врешті вона опинилася різноробом на радіозаводі «Гагенух».
«Майстер гер Бауер був дуже порядною людиною, не есесівець, зате охоронці-есесівці — хорвати, власовці — були грубі й жорстокі. Був один солдат Ганс, ельзасець (напівфранцуз), він нам дозволяв красти картоплю. Ближче до весни, коли приїжджали за продукцією заводу солдати Вермахту, вже немолоді, шепотіли нам: «Скоро будете вільні!» Серед нас були військовополонені італійці, вони не були за ґратами та іноді нам підкидали шматки мила, нитки, голки. Таке не забувається». Визволена 8 травня 1945 року радянськими військами, повернулась на Батьківщину. В Ужгороді разом із чоловіком, теж в’язнем нацистських таборів, виростила двох синів.
👉ДАВИД БУДНИК
Навесні 1942 року біля відрогів Бабиного Яру з’явився новий табір для знищення «ворогів Райху». В історію він увійшов під назвою Сирецький. Другим табором СД масового вбивства в України був Янівський у Львові.
30-річний Давид Будник з Білої Церкви під час битви за Київ потрапив у полон, а відтак — до Сирецького табору.
«За будь-яку провину і без такої кожного п’ятого чи третього ув’язненого розстрілювали. Харчування складалося з «баланди» на картопляних лушпайках і гарячої води. В’язнів били, змушували робити так звану «зарядку» — повзти на животі, колінах і йти «гусячим кроком».
Нацисти програвали битву за битвою і, відступаючи, знищували сліди злочинів. У 1943 році Будника змусили викопувати тіла розстріляних у Бабиному Яру та палити їх.
«В одну піч ми укладали до 2 тисяч трупів. Після згоряння ми спеціальними трамбівками розбивали обвуглені кістки, просівали їх через сита. При цьому виявлені золоті речі і, зокрема, золоті зубні коронки підбирали гітлерівці.
Всього протягом півтора місяці в Бабиному Яру було спалено 120—125 тисяч трупів. У таборі «Бабин Яр» перебувало 327 осіб ув’язнених. Ми були приречені на явну смерть».
Врятував випадок. Викопуючи мертвих, в’язні знаходили в одязі ключі. Щовечора пробували підібрати якийсь до дверей землянки. І нарешті — відшукали! Вони ліквідували охорону і побігли по страшному яру. Вижити вдалося лише вісімнадцятьом. Серед них — Давиду Буднику.
Середа, 27 Жовтня 2021 15:27 | Переглядів: 162
