Новини
ДОЛІ УКРАЇНЦІВ: ПАМ’ЯТАТИ, НЕ МОЖНА ЗАБУТИ… (частина 9 )
👉ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНІ
Внаслідок розгрому у перші місяці війни у полоні на території України опинилися 1,4 млн червоноармійців. До 300 тис. — переважно українців та білорусів — звільнили до листопада 1941 року, але Гітлер припинив цю практику.
Військовополонені потрапляли у солдатські, офіцерські та пересильні табори, які називалися, відповідно, шталаги, офлаги та дулаги. За 1941—1945 роки через них в Україні пройшло від 1,5 до 2,5 млн осіб. Від нелюдських умов утримання тільки впродовж перших півроку загинули від 700 тис. до 1,2 млн.
Під особливою увагою опинилися «комісари», яких німецьке командування зобов’язувало страчувати.
«Комісарами» вважали не тільки політпрацівників, а й євреїв, членів партії та інтелігентів. Місцем знищення визначили концтабори — туди надходили транспорти з «комісарами». До травня 1942 року СС убили близько 40 тис. осіб. Саме на «комісарах» в Аушвіці вперше випробували «Циклон-Б».
Основний спосіб знищення — непосильна праця. На межі 1941—1942 років 27 тис. військовополонених відправили у спеціально створені для цього Майданек, Штуттхоф та Аушвіц-Біркенау. До початку 1945 року до різного типу таборів потрапили близько мільйона червоноармійців, з них померли 400 тис.
👉Маутхаузен, заснований в горах Австрії 1938 року, розрісся до 50 таборів по всій території країни. Рабів використовували на гранітних каменоломнях підприємства DEST, складанні ракет «Фау-2», літаків, танків. Каторжна праця в кар’єрах Маутхаузена стала зразковим утіленням концепції «знищення через працю». Тут загинула третина із 320— 335 тис. людей із понад 30 країн Європи, Азії та Америки. Маутхаузен звільнила американська армія одним із останніх — 5 травня 1945 року
👉СЕМЕН ТКАЧЕНКО
Уночі 2 лютого 1945 року есесівці концтабору Заксенхаузен вивели на плац 150 в’язнів — начебто для евакуації.
Бранці зрозуміли: їх чекає страта. З-поміж відчайдухів, щокинулися на конвой, не вижив ніхто. Загинув і генерал-майор Семен Ткаченко.
Українець Ткаченко здобув бойовий досвід ще на фронтах Першої світової, в Червоній армії пройшов шлях до генерал-майора.
Відступаючи із тяжкими боями з Карпат до Умані, 44-та Київська Червонопрапорна дивізія ім. Щорса під командуванням Ткаченка потрапила в «котел» у серпні 1941 року. Поранений командир спершу видав себе за рядового й утік з полону. Але ненадовго. У жовтні став одним із 12 генералів-бранців офлагу-XIII-Д в Хаммельбурзі.
З часом генералітет розколовся: одні погодилися на колаборацію, інші — організовували опір. Хоча Ткаченко різко критикував Сталіна за поразки початку війни, на співпрацю з нацистами не пішов. Він очолив таємний комітет, що готував втечу. Проте гестапо дізналося про ці плани. Навіть під тортурами він не дав свідчень — і в лютому 1943 року став бранцем №3068 концтабору Флоссенбюрг.
«Тяжкі непосильні роботи на каменярні (12 годин на день), голод, побиття, цькування собаками, шибениці, розстріли, люди не витримували й ішли на дріт, щоб есесівці вбили з вежі, вішалися на своїх ременях, божеволіли, живцем падали мертвими. Незважаючи на ці моторошні умови, Семен Акимович завжди залишався бадьорою й чесною людиною», — згадував його товариш. 26 жовтня 1943 року Ткаченка перевели до Заксенхаузена під № 72153. І тут він приєднався до змовників, які готували план збройного повстання. Семенові Ткаченку не судилося побачити волі, однак навіть у концтаборі він не зламався й загинув у бою, як солдат.
👉ВОЛОДИМИР ШЕПЕТЯ
Із охопленого полум’ям літака вистрибнув парашутист. Але травмувався і потрапив у полон. Так 22 листопада 1943 року почалася табірна епопея капітана Володимира Шепеті, який не мирився зі становищем безправного в’язня і двічі тікав.
Випускник авіашколи з Полтавщини став командиром авіаескадрильї. Його збили німецькі зенітки над білоруським Гомелем.
«Як мішок, мене кинули на вантажну машину, а в Бобруйській тюрмі на сиру цементну долівку. Біля місяця — без жодної медичної допомоги. Годували один раз на добу супом із неочищеної картоплі і 100 г хліба».
Коли з-поміж 5 тис. «смертників» залишалося тільки 570 живих, люди зважилися на втечу. До організаторів приєднався Шепетя. У ніч на 2 лютого 1945 року напали на варту й кинулися через колючий дріт. «Снігу було вище колін. Ми усі босі й без головних уборів. Охорона пустила в дію кулемети, автомати й вівчарок».
25 днів рухався Шепетя на з’єднання з Червоною армією, поки знову не був упійманий. Він вигадав легенду та нове прізвище. Тож його запроторили до шталагу м. Пуппінг, де перебував до визволення Армією США. По війні жив у Полтаві, працював товарознавцем. Помер у 1988 році.
👉МИХАЙЛО БАЦУЛА
«Куликове поле. Сонце палить нестерпно. Рани ниють. Води ні краплини. Чотири доби нічого не їли. Раніше було не до їжі. А тепер хотів би, та немає», — потай нотував політрук Михайло Бацула у полоні.
25-літній морпіх із Вінниці обороняв Севастополь. Під час боїв на Сапун-горі дістав десять поранень, з них три — важкі.
Контуженого бранця етапували до Німеччини. За участь у підпіллі шталагу № 326 Бацула 14 травня 1943 року потрапив до концтабору Бухенвальд. Там він знову взявся організовувати рух опору.
Після майже місяця на «марші смерті» до Дахау група в’язнів утекла на території Чехословаччини. 6 травня 1945 року Бацула приєднався до місцевих партизанів.
У повоєнний час жив у Києві. Помер у 2000 році.
Середа, 27 Жовтня 2021 10:06 | Переглядів: 192
