Новини
ДОЛІ УКРАЇНЦІВ: ПАМ’ЯТАТИ, НЕ МОЖНА ЗАБУТИ… (частина 8 )
👉ОСТАРБАЙТЕРИ
Німеччина оголосила про набір робітників з січня 1942 року. Зголоситися могли молоді люди обох статей. Але вже навесні набір перетворився на «трудову повинність». Відтак українську молодь вивозили примусово.
Там їх чекала важка, часто брудна робота й умови проживання, гірші, ніж будь-якої іншої групи примусових робітників. Мінімальне харчування, символічна платня, а житло - у «трудових таборах» біля заводів у повній ізоляції. За найменші провини «остарбайтера» чекали штрафи, побиття, за втечу чи саботаж - концтабір.
Така доля спіткала від 1,7 до 2,4 млн молодих українців.
👉ІГОР МАЛІЦЬКИЙ
Професор Маліцький — автор понад ста наукових праць, більше 80 навчальних посібників, 15 авторських свідоцтв і патентів у галузі машинобудування. Але всього цього могло й не бути.
Війна застала 16-річного Ігоря у Харкові. Разом з матір’ю вони переховували знайомих євреїв. У січні 1942 року над ними нависла небезпека: про нелегальний прихисток от-от могли взнати окупанти.
Рятуючись від смерті, 21 день Ігор з матір’ю ішли пішки до родини на Кіровоградщину. Звідти 3 червня 1942 року його вивезли на примусові роботи. На території Австрії він утік прямо з потяга, але в окупованій Чехословаччи- ні його з товаришем заарештували. Маліцький став в’язнем концтабору Терезієнштадт.
«...Есесівець розізлився, схопив літнього чоловіка-єврея і поволік до відхожої ями. Зав’язавши мотузку на шиї нещасного, він скинув його в яму. І то опускав його, то піднімав, насолоджуючись жахливою смертю. Мені здавалося, що немає нічого страшнішого за це пекло. Та я помилявся».
👉Навесні 1944 року Ігоря Маліцького етапували до концтабору Аушвіц (табірний № 188005). «Протягом двох тижнів перебування в карантинному блоці з нас, щойно прибулих 400 чоловік, залишилося в живих 200». Маліцький працював у командо на вугільному складі — розвантажував вагони.
6 липня того ж року Маліцького перевели в концтабір Маутхаузен (табірний № 78437). Тут хлопець потрапив на роботу в санітарну частину («ревір»). Одночасно був зв’язковим у підпільній організації в’язнів. Командиром був керівник «ревіру» військлікар 2-го рангу Олександр Йосилевич, теж харків’янин.
Він урятував юнака від непосильної праці в каменярні — у грудні 1944 року Ігоря перевели у філію Маутхаузена Лінц-ІІІ. Там працював на металургійному заводі «Герман Герінг», згодом — у команді для пошуку та знешкодження нерозірваних авіабомб.
5 травня 1945 року в’язнів Лінца-ІІІ есесівці погнали в бік штолень у горах. На марші в’язні напали на вартових, забрали зброю. Уже вільні, не втекли, а повернулися до табору, прогнали охорону й звільнили решту бранців.
Після приходу Армії США група Маліцького рушила на схід та 6 травня зустрілася з радянськими розвідниками.
До 1950 року Ігор Маліцький служив у Радянській армії на території Австрії та Німеччини. Потім — здобуття фаху інженера, захист дисертації, до сьогодні — навчання студентів. І активна громадська робота. У 2017 році Ігорю Маліцькому присвоїли звання почесного громадянина м. Харкова.
Бухенвальд заснували в 1937 році коло м. Веймара на території понад 100 га. Напис «Кожному своє» на його брамі став упізнаваним символом каральної системи націонал-соціалізму. В’язні Бухенвальда змушені були працювати у численних майстернях і підприємствах системи СС, які об’єднувалися в Німецький завод спорядження (ДАВ). Бухенвальд мав 174 табори-філії.
Із 266 тис. в’язнів 26 національностей загинули 56 тис. людей. У таборі піддали псевдомедичним дослідам 729 осіб, з яких 154 померли. 11 квітня 1945 року бранці повстали, того ж дня в’язнів Бухенвальду було звільнено.
👉ІВАН МАЙМУР
45 кг важив 20-річний юнак після трьох років у концтаборі Дахау.
Ще дитиною Іван Маймур із Дніпропетровщини втратив батька, якого розстріляв НКВД. Уже підлітком його забрали на примусову працю до Німеччини.
З військового заводу Штутгарта Іван утік. Зміг дійти аж до кордону з Польщею, але його спіймали. Потрапив до Дахау під № 33474.
«Я пам’ятаю цей татуйований номер на лівій руці. Особливо цифру 7. Вона була кривою і якось вибивалася з усього ряду цифр. У 50-ті роки він вивів це татуювання, від нього залишився лише шрам», — розповідає його донька.
Іван Маймур згадував: «Стіна позаду, стіни з двох боків, попереду залізні двері - дуже тісне приміщення. У ньому можна було лише стояти, а тобі на голову капала крапля води. Від цього можна було збожеволіти».
Маймура звільнила американська армія. Іван рік провів у радянському фільтраційному таборі на Соловках. У 1946 році пішов відбудовувати металургійний завод у Дніпродзержинську, де пропрацював усе життя. Помер у 1987 році.
👉ВОЛОДИМИР ГАЛЯПА
Травневого дня 1942 року на Єврейському базарі Києва нацисти провели облаву. Серед вивезених на примусову працю був українець із Казахстану Володимир Галяпа. Вже за три тижні 18-річний юнак утік із робітничого табору при заводі «Едмунд і Ко» в Лейпцигу. Наступного дня його арештували.
Це була друга втеча в його житті. Ще неповнолітнім він добровільно пішов на фронт санітаром, потрапив до полону, але втік.
У концтаборі Бухенвальд під № 5424 Володимир працював на заводі військового спорядження «ДАВ». Був активним діячем опору.
Після повстання в’язнів і визволення 11 квітня 1945 року Галяпа кілька місяців працював у радянському шпиталі на території Бухенвальда, потім повернувся до Києва. З 1995 року і до смерті в 2007 році Володимир Галяпа був високопосадовцем Українського національного фонду «Взаєморозуміння і примирення» при Кабінеті Міністрів Україні.
👉ОЛЕКСАНДР БИЧОК
17-річного студента ремісничого училища Олександра Бичка в травні 1942 року депортували на примусову працю до Нiмеччини. Він утік від фермера в Саксонії. Відтак уже в червні Олек сандр — в’язень концтабору Бухенвальд із табірним № 2216. Працював у столярній майстерні заво ду ДАВ, команді «СС-гос подарство» та на заводі «Густлов-верке».
Брав активну участь у табірному підпіллі та повстанні в’язнів 11 квітня 1945 року.
Після війни відбудовував шахти Донбасу. На початку 1950-х років повернувся до рідного Києва, де мешкає досі.
Середа, 27 Жовтня 2021 08:19 | Переглядів: 137
